Випускник нашої кафедри Миндрул Анатолій Іванович, програміст та поет

Лише там, де шумлять гаї, відпочину душею я...

Миндрул Анатолій Іванович – випускник кафедри програмного забезпечення (нині кібербезпеки та програмного забезпечення), вірний товариш, весела, добра людина, гарний спеціаліст своєї справи, люблячий чоловік, улюблений татусь і просто талант. Народився у 1976 році у с. Мартоноша Новомиргородського району, що на Кіровоградщині. У рідному селі Анатолій закінчив 10 класів. Новомиргородський кібернетико-технічний коледж закінчив зі срібною медаллю.

У 1993 році вступив до Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування (зараз Кіровоградський національний технічний університет). Успішно навчався у групі ПЗ-93. Проживав в гуртожитку. Має багато гарних спогадів про роки навчання. Завжди із задоволенням ними ділиться при зустрічі з одногрупниками.

У 1998 році Анатолій Миндрул отримав диплом спеціаліста та здобув кваліфікацію інженера-програміста.

Маючи таку спеціальність йому не складно було знайти собі місце роботи. Він працював і у банку, і був начальником відділу інформаційних технологій Кіровоградської дирекції Укрпошти (2000 – 2010рр.).

Зараз Анатолій Іванович працює програмістом в компанії «Експерт-Софт» та займається проектуванням структурованих кабельних систем.

А головне надбання Анатолія – це його родина. Дружина та діточки – це його головне натхнення на роботу та творчість.

Розкажіть, будь ласка, Анатолій, хто надихнув Вас вступити до КІСМу (КНТУ)?

Колишній директор коледжу, де я навчався, Затока Василь Васильович (нині покійний. Світла пам’ять. Дуже хороша була людина). Я закінчував Новоморгородський філіал Кіровоградського кібернетико-технічного коледжу (нині – ліцей). Незважаючи на те, що на той момент я вже вступив до Педагогічного і довелося потім забирати документи з фізмату, так і подавав уже – як зараз пам’ятаю –  документи з печатками педагогічного на довідках.

Що Ви можете розповісти цікавого, на Вашу думку, згадуючи студентські роки? (Може якісь випадки чи взагалі щось запам’яталось).

Як кожен, хто був студентом, можу сказати, що то були, мабуть, найкращі роки, які завжди згадуєш і з радістю, і з жалем, що вони так швидко пройшли. Запам’яталось багато чого, можна сказати, мало чого забулося.

Часто згадую нашого професора Сидоренка Володимира Володимировича. Він завжди дуже уважно і чуйно ставився до кожного з нас. Навіть приходив до нас у гуртожиток, щоб ознайомитися з умовами нашого проживання.

До сих пір пам’ятаю. Досить кумедна історія вийшла.

Володимир Володимирович зайшов до нас якось увечері (ото була несподіванка!). А у нас у кімнаті був поламаний стілець (одна ніжка погано трималася). І треба ж було професору якраз на нього сісти. Представляєте, він нас розпитує:

– Ну що, хлопці, як вам тут, може їсти немає чого, чи ще щось не задовільняє?

А ми пригощаємо його гречаним супом, кашею, млинцями.

– Та ні, кажемо, все нормально, – а самі тільки на той стілець крадькома і поглядаємо. (Не дай Боже, навернеться професор зі стільця! От тоді будуть нам умови проживання!)

Ну, от такий собі випадок.

Чи завжди Вам легко навчалось? Як Вам вдавалось долати труднощі у навчанні?

Навчатися було не так уже й легко, але наші викладачі завжди йшли нам назустріч і, при бажанні, завжди можна було розібратися в тому, що не виходить, разом з викладачем.

Якими предметами Ви цікавились найбільше, а які Вам знадобились у подальшій роботі?

Багато з вивчених предметів мені знадобились. Ось, наприклад, «Бази даних» чи «Програмування мовою Паскаль».

Як же у Алли Іванівни можна було не вивчити Паскаль? Такого просто не може бути! От мені і згодилось. До сих пір програмую на Delphi, так що Аллі Іванівні низький уклін.

Чи не жалкуєте, що навчались саме на нашій кафедрі?

Зовсім ні. Якби повернути роки назад і знову стати перед вибором, то знову б вчинив те саме – вступив би на нашу кафедру.

Чи наслідують Ваші діти Вас у навчанні?

Сподіваюсь, що так. Син навчається в університеті за спеціальністю математика-інформатика. Донька має теж непогані здібності. За результатами останніх тестів, що проводились у школі, вона – єдиний у класі універсал (тобто не має схильності до якогось окремого предмету, а запросто може вивчати будь-який з однаковою легкістю).

Нам з дружиною вийшло вдало поєднати освіту дітей з заняттями спортом, діти захопилися – не відвести, у кожного своє. Як обов’язкова програма – юнацькі розряди з плавання – у обох. Потім донька захопилася софтболом і займається вже 4 роки. Син є призером області з п’ятиборства, потім захопився бойовим самбо, зараз – бодібілдинг. Так що у нас вдома парочка сантиметрів грамот і жменя медалей – це, як я вважаю, найбільше наше сімейне досягнення в житті – наші діти.

Чи можна назвати Вашу роботу улюбленою?

В принципі, так. В свій час мені доводилося займатися монтажем комп’ютерно-телефонних мереж, тож тепер, знаючи практичну складову, розробляти програмне забезпечення значно простіше. Я задоволений своєю роботою.

Які маєте хобі?

Іноді пишу вірші.

Як давно Ви цим захоплюєтесь?

Вірші став писати приблизно з 1999 року.

А що надихає Вас?

А оце вже не знаю. Спеціально не пишу. Це, знаєте, як на душу ляже. Бувають у житті випадки, наприклад, сильний стрес, різні події тощо.

Поділіться Вашими улюбленими рядками з нашою кафедрою.

Лише там…

Лише там, де шумлять гаї,
Відпочину душею я.
Там, де вишні і солов’ї
І батьківська земля моя.

Там, де ластівка повесні
Знов гніздечко своє зів’є,
Там, де мріється вдалині
Золоте дитинство моє…

Там, де тихо впаде туман
На росу нескошених трав
І розвіється, мов обман…
Там, де вперше я покохав.

Повернуся з дальніх доріг,
Там хатину рідну знайду
І на батьківський на поріг
Знов колінами припаду.

***

Звездный мост

В темную ночь в небе горят
Тысячи, тысячи звезд.
В звездную ночь, старики говорят,
Светится Звездный Мост.
Темная ночь течет как вода,
Шёлковым платьем шурша.
Видишь, как в небе горит звезда?
Это – твоя душа.
Вот проплывает месяц седой
И в отраженьях луж
Кружатся в небе над головой
Солнышки наших душ…
Видишь, как светится Звездный Мост?
Все ведь еще впереди!
Ты под скопленьем счастливых звезд
Смело вперед иди.
Только вперед! Ты – звезда из звезд!
И не смотри назад.
Пусть впереди – только Звездный Мост,
А позади – звездопад…

***

Батьківський сад

Мене батько мій рідний вчив:
– Сину мій, попадеш куди,
Хочу я, щоб ти зрозумів,
Завжди деревце посади.
Я сказати тобі хотів,
Пролетять років журавлі
Й лише білим цвітом садів
Ми залишим слід на Землі…
Як я знов це хочу почуть!
Повернутись малим туди,
Де п’янким коханням цвітуть
Молоді батьківські сади.
Ті слова батьківські – мов клад.
Серцем зраненим рвусь туди,
Де лікує Батьківський сад,
Мов ковток живої води.
Я й своєму сину скажу
Ті слова батьківських порад
І для нього я посаджу
Яблунево-вишневий сад.
Хай науку далі несе,
Щоб завжди цінувати вмів
У житті син понад усе
Білий цвіт батьківських садів!

***

Love

You say, Love is a Game…
My Heart is broken again.
I am not crying and I am trying
To play again and again.
You say, Love is a Game…
I can tell you,
I want to tell you,
I have to tell you …
The same!

Наша кафедра завжди радіє успіхам своїх випускників. Найщиріщі побажання подальших досягнень, творчого натхнення, професійних злетів, сімейного затишку та достатку бажає вона і Миндрулу Анатолію Івановичу.Скільки тепла, добра, любові до рідного краю у цих рядках. Дуже дякуємо Вам за відвертість. Ось такі вони наші герої! 

А Ви, Анатолій Іванович, що побажаєте викладачам кафедри кібербезпеки та програмного забезпечення, студентам?

Я хочу побажати всім викладачам кафедри кібербезпеки та програмного забезпечення а також нинішнім студентам нашої кафедри:

ТАК ТРИМАТИ!