Нове життя збірки «Я до кохання доторкнусь…» Анатолія Федунця

Збірка поезії «Я до кохання доторкнусь…» стала, на жаль, останньою, виданою за життя автора цієї книги, колишнього завідувача кафедри обчислювальної техніки та прикладної математики КНТУ, кандидата технічних наук Анатолія Дмитровича Федунця (1947-2017). Нещодавно збірка була перевидана вдруге.

Анатолій Федунець, випускник Одеського державного університету, працював у нашому навчальному закладі з 1987 року. Протягом науково-викладацької частини свого життя, Анатолій Дмитрович видав більше десяти навчальних посібників, монографій, підручників, більше півтори сотень наукових статей з проблем інформатики, комп’ютерної техніки, математичного моделювання. А ще він писав вірші. Але все якось сумнівався в доцільності представити свою поезію широкому колу читачів.

Розвіяла сумніви Світлана Барабаш, чудова людина, громадський діяч, поетеса, перший завкафедрою українознавства тоді ще Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування.

«Світлана Григорівна Барабаш виступила першим професійним критиком поезії Анатолія Дмитровича, – пригадує завкафедриекономіки та підприємництва ЦНТУ Марина Семикіна. – Вона схвально сприйняла вірші, і навіть організувала в інституті поетичний вечір, на якому викладачі кафедри українознавства та сам Анатолій Федунець читали вірші Анатолія Дмитровича. Потім Світлана Барабаш рекомендувала Анатолію Дмитровичу все ж таки видати збірник поезії для того, щоб його лірика знайшла свого читача».

Того часу Світлана Барабаш вела на Кіровоградському обласному телебаченні авторську телевізійну програму «Вітальня Світлани Барабаш». На один з ефірів вона запросила Анатолія Федунця, а сама програма була присвячена збірці поезії Анатолія Дмитровича. (Запис цієї програми можна переглянути за посиланням.)

Перша збірка віршів Анатолія Федунця під назвою «Чарівна мить зліта з небес» побачила світ в 1999 році. Згодом вишли друком ще чотириліричні збірки. До однієї з цих книг передмову написала Світлана Барабаш.

Ось її слова: «Поезії душа незрима...». Як живеться їй в новітньому часі і просторі? З якого субстрату видобувається той «вогонь в одежі слова»? Чому одвіку так прагне людина знайти себе у Слові? Віднайти і залишити в цьому нетривкому, хисткому світі ту семибарвну райдугу як знак недаремності прожитого.

Нескінченна черідка питань постає перед тим, хто вперше чи вдесяте гортає сторінки сповіді, довіреної тобі. І коли слово народилося із глибокого зворушення, то воно само відповість, вибудує легкий повітряний місточок довір’я між дивовижними світами автора й читача. Це дивне таїнство увічнення тонких і високих поривань людського духу, «змагань», як говорив великий Франко.

Гортаю сторінки. Торкаюсь «незримої субстанції» душі, яка любить і страждає. Температура страждання така небезпечно висока, що за нею – або злет, або зрив. Межа тонка, мов лезо. Між двома імперативами – «Впадаю в глибину журби...» і «Встаю над маревом журби...» – аспект драматичних життєвих випробувань: втрат і знахідок, розчарувань і надій.

Та експресію почувань живить вічна тріада – віра, надія, любов. Пронизливе відчуття плинності життя, минущості миті облагороджується тремким сповідуванням Любові як рідкісного небесного дару. Радість віднайденого почуття, стану закоханості пронизує острах втрати, розлуки, біль тривалої самотності в густо населеному світі. Драматичний досвід пережитого торкає кожну хвилину сповіді. Важко здобута віра в несподіване й прекрасне бузковим цвітом, рожевим світанком випромінює ніжність:

Я до кохання доторкнусь –

Чарівне, променисте диво...

Палають очі так щасливо,

Що й промовляти щось боюсь...

Чарівна мить... Зліта з небес

І огортає нас мовчанням

Ніким не звідане кохання...

В нім – я і ти, в нім – світ увесь...

Анатолій Федунець творить елегійний світ ліричних візій, перейнятий щирістю і природністю почувань. У цьому світі глибоко живе пам’ять роду і рідної землі, відчуття сучасного як вічного руху, як ритму проникливої мислі.

У короткому слові до читача автор з властивою йому скромністю попереджує нас про свій негуманітарний фах. Думається, це застереження більше потрібне самому авторові, ніж читачеві. Бо в цій книжечці – жива поезія: в мелодії мови, в образному світові, в енергії думки, в нюансах кольорів і звуків. «Я до кохання доторкнусь...» – подивуймося разом».

Крім того, що поезія Анатолія Федунця публікувалась окремими збірками, деякі його вірші також увійшли до книг-пісенників Олександра Решетова, колишнього завкафедри філософії КНТУ. Свого часу Олександр Решетов видав вісім збірок пісень та декілька аудіо-CD із піснями, музику до яких він написав. Серед них є пісні на лірику Анатолія Федунця. Також пісні на слова Анатолія Дмитровича лунали зі сцени обласної філармонії на концертах, присвячених музично-пісенній творчості завідувача кафедри філософії КНТУОлександра Решетова…

Поезію для збірки Анатолія Федунця «Я до кохання доторкнусь…» (2016 рік) компанував автор. Збірка поділена на шість частин під назвами:«Спішать хвилини в небуття», «Не дрожи, тетива», «Вірші пісенного циклу», «Вірші ювілейного циклу», «Вірші для дітей», «Проза». Цікава особливість збірки – більшість віршів супроводжується цитатами або висловами відомих філософів, мислителів, письменників, поетів про ті самі речі, про які написано вірш (цитати та вислови також підбирав автор).

«Коли вийшла з друку перша моя збірка поезій, видання супроводжувалося не визначеністю: як сприйматимуться вірші? Чи знайдуть вони відлуння у душі читача? Чи не втратить поезія від слова, породженого непрофесіоналом? – писав в авторській передмові Анатолій Федунець. – Сьогодні так питання не ставиться. Відгуки від знайомих і незнайомих, від колег по роботі, друзів, майстрів поетичного слова зняли проблемність коливань. Збірка презентована у Кіровоградському національному технічному університеті, на Кіровоградському каналі телебаченні; вона розійшлася серед прихильників поетичного слова міст і сіл моєї рідної землі, деякі її екземпляри перетнули її кордон; до деяких віршів написано музику, вони озвучені у пісенному варіанті (ноти зі словами увійшли до пісенників «Мелодії душі» та «Мелодії зоряного дощу»), деякі пісні озвучені зі сцени Кіровоградської обласної філармонії. Отримано схвальні відгуки від багатьох відомих і невідомих людей, хто мав нагоду ознайомитися з поетичними рядками.

Пройдено тривалий період життя. Змінився час, змінилися люди, змінилися враження. Сьогодні по-іншому сприймаються викладені раніше рядки, народилися інші, віддзеркалюючи нові емоції, нове світосприймання. То ж виникла потреба видати нову збірку, яка б несла це нове світосприймання, знаходячи відгук у серцях тих, хто здатен відчувати, страждати, радіти, кохати...»

На жаль, так сталось, що збірка «Я до кохання доторкнусь…» стала останньою книгою поезії Анатолія Федунця (він передчасно пішов з життя у вересні 2017 року). Тираж першого друку розійшовся швидко, але досить багато людей: колеги, друзі, учні, аспіранти Анатолія Дмитровича виявили зацікавленість отримати цю книгу на згадку нього. Тому родина Анатолія Федунця вирішила перевидати збірку поезії і подарувати книгу усім, хто нею цікавився.

Також екземпляр збірки поезій Анатолія Федунця «Я до кохання доторкнусь…» буде передано до бібліотеки Центральноукраїнського національного технічного університету.

Підготував Олександр Виноградов