«Освіта надає базу знань, а університет – базу для подальшого зростання людини»
Призначеного проректором з науково-педагогічної роботи, професора Андрія Кириченка точніше було б назвати проректором модернізації, удосконалення та диджиталізації Центральноукраїнського національного технічного університету, якби така посада взагалі існувала у природі. Адже саме цими напрямами займатиметься колишній декан механіко-технологічного факультету: осучасненням роботи навчального закладу та підвищенням ефективності процесів. Також Андрій Миколайович спробує вдихнути нове життя агітаційній та профорієнтаційній роботі.
Доктор технічних наук, професор Андрій Миколайович Кириченко є випускником 1996 року Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування за спеціальністю «Металорізальні верстати та інструменти». В 1998 році починає працювати на кафедрі металорізальних верстатів та систем КНТУ асистентом; в 2001 році захистив кандидатську дисертацію, стає доцентом кафедри МВтаС, заступником декана механіко-технологічного факультету. В 2005-2008 роках – завідувач кафедри металорізальних верстатів та систем КНТУ. З 2012 року – доктор технічних наук зі спеціальності «Процеси механічної обробки, верстати та інструменти», в 2014 році отримує вчене звання професора. В 2017-2021 роках – декан механіко-технологічного факультету ЦНТУ.
Якщо узагальнити, проректор Центральноукраїнського національного технічного університету з науково-педагогічної роботи куруватиме два напрямки діяльності навчального закладу: організація освітнього процесу та прийому абітурієнтів.
– Одне з моїх завдань – максимально автоматизувати робочі процеси в університеті, – розповідає професор Андрій Кириченко. – Це складна задача, але тим цікавіший виклик. Зараз вже ведеться робота із придбання й впровадження автоматизованої системи управління університетом (один з пунктів передвиборчої програми Володимира Кропівного – прим.). Автоматизована інформаційна система супроводження навчального процесу дозволить оптимізувати обіг нормативних документів, забезпечити порядок в оформленні навчальної документації та підвищити ефективність роботи.
Система дозволить оптимізувати дуже багато речей. Ще на стадії складання навчальних планів відбуватиметься автоматична перевірка на їх відповідність певним правилам, що значно знизить кількість помилок, викликаних людськім фактором. Система автоматично проводитиме розрахунки навантаження викладачів та кафедр, допоможе складати та контролювати виконання індивідуальних планів роботи викладачів (а це суттєва економія робочого часу). Система автоматично передаватиме до платформи Moodle списки студентів по дисциплінах та по курсах. Одна з важливих задач системи – автоматизувати складання розкладу занять.
Раніше багато інформації доводилось обробляти у ручному режимі, що потребувало багато часу та ресурсів. Автоматизована система керування значно прискорить розрахунки, створення та синхронізацію документів, взаємодію між підрозділами. Ми отримаємо економію часу, зменшення кількості помилок та підвищення якості роботи.
– Андрію Миколайовичу, саме по собі навчання – у вигляді,коли одна людина передає знання іншим людям, винайдено ще тисячі років тому. На перший погляд, що тут можна вигадати нового? Яким тут може бути поле діяльності для змін?
А.К.:– Поле діяльності, насправді, дуже широке. По-перше, постійно змінюється суспільство, розвиваються технології, відповідно, змінюється й освіта. Зараз ефективність засвоєння знань за старими технологіями досить низька. Сьогодні працювати як 30 років тому: коли викладач читає лекцію, а студенти записують за ним конспекти – вже недостатньо. Роль викладача змінюється, змінюється взагалі роль освіти.
У наш час будь-яку інформацію студент, та не лише студент, хто завгодно, може знайти в Інтернеті. Раніше ексклюзивним місцем доступу до інформації були школи, університети. Тобто викладач, вчитель вже не є унікальними носіями інформації, їхня функція змінилась, вони стали провідниками до світу інформації.
Плюс потрібно враховувати нові технології навчання. Краще працюють відео, презентації навчального матеріалу, тому що інформація краще сприймається візуально, мультимедійно. Деякі університети за кордоном навіть практикують відеозаписи лектора, лекцій. Хоча це зовсім не відміняє інших видів занять: лабораторні роботи, практичні заняття, проектні роботи в групах, менторство, тьюторство й так далі. Останніми роками розвинулись дистанційні технології навчання, а це також змінює роль викладача у сучасній освіті.
Тобто, наш університет має працювати відповідно вимогам часу та сучасних технологій.
– Система дистанційної освіти ЦНТУ, вона спочатку розроблялась для окремої категорії студентів, які з певних причин змушені навчатися на відстані, але під час минулорічного карантину, коли на платформу Moodle перейшов весь університет, система дистанційної освіти буквально врятувала навчальний процес. За відгуками студентів, навчатися за допомогою платформи дистанційної освіти було зручно. Як ви думаєте, вже після карантину чи доцільно буде розширити межі використання в ЦНТУ платформи дистанційної освіти?
А.К.: – Система Moodle у нас працює дуже давно й не лише в карантин. Вона надає студенту доступ до потрібної інформації в єдиному середовищі та полегшує перехід на дистанційне навчання. Хоча ми намагаємось не переходити повністю на дистанційну освіту навіть у карантин, доки це можливо. Звичайно, ми плануємо доповнювати та розвивати цю систему...
– Відеолекціями, про які ви згадували?
А.К.: – Це було б, в принципі, непогано. Але чи прямо так необхідно? Складне питання. В умовах дистанційного навчання – так, непогано. А в умовах звичайного навчання?.. Коли ми під час карантину провели значну частину навчального процесу у дистанційному режимі, викладачі зрозуміли, що створення гарного відеоматеріалу лекцій потребує багато сил та ресурсів. Просто так записати якісну лекцію неможливо, потрібні обладнання, освітлення, дублі, монтаж. Тому не слід змушувати викладачів в обов’язковому порядку робити записи лекцій. Звичайно, якщо викладач створить якісні відеоматеріали зі своєї дисципліни, – це буде добре.
Але ж розумієте, навіть якщо всі викладачі зроблять сучасні мультимедійні курси, це не матиме належного ефекту без зацікавленості студентів. Якщо студент захоче отримати інформацію, він послухає лекцію або почитає матеріал. У будь-якому випадку потрібна зацікавленість студента, без бажання студента вчитися жодне вдосконалення методик не спрацює.
– Якими методами ви плануєте підвищувати зацікавленість студентів вчитися та, загалом, якість навчання?
А.К.: – У проректора немає кнопки, на якій написано «Поліпшити якість навчання» або «Підвищити дисципліну студентів», щоб можна було одним натиском вирішити усі проблеми. Звісно, найбільш продуктивний метод підвищити зацікавленість студентів навчатися – мотивація. Якщо студенти чітко розумітимуть, що знання їм потрібні, що саме ЗНАННЯ впливатимуть на їхнє подальше життя, вони матимуть внутрішню дисципліну, будуть навчатися й отримають пристойний результат. Нам потрібно пояснювати студентам, що можливість здобути знання покращить їхнє подальше життя.
До речі, коли студенти під час навчання в університеті починають працювати за спеціальністю, вони на власному прикладі дізнаються, що знання та бажання вчитися потрібні у першу чергу. Працюючи на кафедрі, в деканаті, я бачив велику кількість вмотивованих студентів, які зранку ходили на зайняття до університету, а у другій половині дня йшли працювати на завод. Це, безумовно, важко, але можливо. (Розповідь про одного із таких студентів на сайті ЦНТУ – прим.)
Якість освіти – комплексне питання. Тому що якість вищої освіти починається задовго до вступу студента до університету. Які знання студент отримав у школі, яке він отримав виховання, наскільки він дисциплінований, яка у молодої людини мотивація – все це впливає на якість освіти.
Зараз за зміст навчання відповідають, перш за все, гаранти освітніх програм, не можна сказати, що проректор або ректор вирішують, яким буде навчання. Я сам є експертом Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти за трьома спеціальностями галузі знань 13 «Механічна інженерія», провів багато акредитацій освітніх програм. Сучасна тенденція і вимога – враховувати при розробці освітньої програми інтереси усіх стейкхолдерів (стейкхолдери, англ. Stakeholders – зацікавлені сторони, – прим.). Студенти, роботодавці, викладачі, суспільство – всі вони виступають стейкхолдерами освіти.
Кожна освітня програма має враховувати інтереси усіх зацікавлених сторін, кожна освітня програма має давати щось таке, що не дають інші освітні програми. Загалом, абітурієнт поступає до університету, але фактично – він поступає на конкретну освітню програму. Навчаючись, студент надає університету зворотній зв’язок; роботодавці надають університету зворотній зв’язок, таким чином відбувається удосконалення освітньої програми. З врахуванням цього освітня програма переглядається кожні два-три роки.
Але інколи буває так, що врахувати інтереси усіх зацікавлених сторін досить важко, тому що інтереси не співпадають. Зокрема, виникають протиріччя між інтересами роботодавця, суспільства і студента. Інтерес роботодавця – отримати випускника, який знає все для роботи саме на цьому підприємстві. Але освіта має більш широку суспільну функцію, ніж підготувати студента для окремого підприємства. Неможна механічно обмежувати студента лише тими компетентностями, які потрібні на одному робочому місці. Студент має володіти загальними знаннями, необхідними для розвитку людини, повинен уміти вчитися, уміти аналізувати інформацію тощо. Інженер-механік може виконувати багато різних робіт, університет не має права обмежувати студента лише однією функцією для одного робочого місця. Освіта дає, перш за все, базу знань. Кожна спеціалізація має свою межу. Університет не вчить чомусь вузькоспеціалізованому, університет надає базу для подальшого зростання людини.
– Традиційно переважна частина випускників шкіл Кіровоградської області їдуть навчатися в інші регіони України або за кордон. Як ви думаєте переконувати молодь залишатися у Кропивницькому та навчатися в ЦНТУ?
А.К.: – Перш за все, потрібно продемонструвати абітурієнтам, що вони отримають, навчаючись в ЦНТУ. Що у нас в університеті є сучасні освітні програми, сучасне обладнання, діють програми міжнародної академічної мобільності, у нас є всі можливості для навчання, можливості для розвитку, можливості для студентського життя й так далі. У нас, дійсно, все не так погано, як декому хотілося б представити. Треба доносити до абітурієнтів, що ЦНТУ може дати гарну освіту!
Ми розробляємо нову профорієнтаційну стратегію та формуємо команду молодих викладачів, які працюватимуть над її реалізацією. Безумовно, маємо підсилити роботу у соціальних мережах, зокрема, у мережах, популярних серед молоді: Instagram,YouTube.
– Вас довго вмовляли перейти працювати проректором? Зрозуміло, що тут буде ще більше адміністративних справ, тому доведеться «відкусювати» час або від особистого, або від наукової роботи.
А.К.: – Як не дивно, не довго вмовляли. Мені завжди хотілося зробити для університету щось корисне, а посада проректора – можливість впроваджувати зміни. Хоча проректор не керує університетом, він допомагає ректору здійснити його бачення розвитку університету, реалізувати його програму. Добре, що бачення Володимира Миколайовича близькі до моїх переконань.
Безумовно, пріоритет – розвиток університету. Потрібно буде зробити багато чого нового, чого ми раніше не робили. У нас вистачає напрямків та процесів, які потрібно удосконалити, осучаснити та зробити більш ефективними.
У мене такий склад характеру, що я завжди, чим би не займався, намагаюсь виконувати роботу краще. Якщо щось вдосконалювати – то максимально. Зараз з’явилась можливість проводити вдосконалення в масштабах університету. Для мене це важливий виклик.
Якщо говорити про час на наукову роботу… Я вже коли працював деканом механіко-технологічного факультету, то стикнувся із тим, що був вимушений приділяти науковій роботі менше часу. Хоча за цей час підготував до захисту двох аспірантів та зробив з десяток публікацій. Але вже не міг проводити у своїй лабораторії стільки ж часу, як раніше. На жаль. Я придумав цікаву схему верстата паралельної структури, але вже пару років не вистачає часу завершити його експериментальну модель.
Так, я розумів, що тепер на науку залишиться ще менше часу. Тим не менш, погодився на пропозицію Володимира Миколайовича працювати проректором, адже бажання принести користь університету та бажання розвитку університету виявились сильнішими.
– Ви, коли почали переносити речі до цього кабінету, не думали, часом, в якому куті краще поставити 3D-принтери?
А.К.: – Ні, не думав. По-перше, просто так тут 3D-принтери не поставити, для них потрібно облаштовувати окрему вентиляційну систему. По-друге, нехай обладнання залишається у лабораторіях. Я ж нікуди з кафедри не йду, продовжую викладати свої дисципліни, продовжую дослідження в лабораторії. Можливо, не так активно, як раніше, тому що зараз в ректораті дуже багато роботи.
Підготував Олександр Виноградов